Вина на спокутування або страждання?

Се­ред пси­хо­лохів є по­пуляр­на те­ма «ви­на». Мо­в­ляв, стан по­га­ний, шкідли­вий і потрібно від ньо­го поз­бу­ва­ти­ся. Ось зустрічаю в одній пси­хо­логічній школі дум­ку "Ви­на — ду­же де­струк­тивне по­чут­тя. Ви­на ду­шить, ви­на тисне, не дає на­со­лод­жу­ва­ти­ся жит­тям.". І за­ми­слю­ю­ся…

Ось зустрічається на ро­бо­чо­му місці в яко­мусь айті-за­воді два про­граміста. Один в чер­воній осінньо-зи­мовій шапці. Дру­гий йо­му ка­же «а що ти, як чер­во­на ша­поч­ка — до ба­бусі йдеш». А у пер­шо­го пар­ня дня­ми во­на відійш­ла в інший світ. Пер­ший смутніє, опус­кає очі і, лед­ве стри­му­ю­чи сльо­зи, ти­хим го­ло­сом ви­мо­в­ляє «у мене вза­галі-то ба­бусі недав­но не ста­ло». Дру­гий ро­зуміє всю тупість ска­за­но­го жар­ту і, з по­чут­тям про­ви­ни за це, ви­ба­чається.

Так що, не потрібно по­чут­тя про­ви­ни? Нехай і далі жар­ти про ба­бу­сю го­во­рить? Нехай... як там пи­са­ло­ся? Ви­на не ду­шить, не тисне і дає на­со­лод­жу­ва­ти­ся жит­тям? Кла­си­ка! Як в анек­доті:
(Зустріча­ють­ся два то­ва­ри­ша)
- Привіт! Як спра­ви?
- У мене все доб­ре, тільки на ену­рез страж­даю :(
- Так піди до пси­хо­ло­га.
(Через півро­ку)
- Привіт, ну як спра­ви?
- Пси­хо­лог так до­поміг! У мене те­пер все відмінно!
- Ену­рез прой­шов?
- Ену­рез не прой­шов, але за­те я їм те­пер пи­ша­ю­ся!

Ви­на — це одне з по­чуттів, яке мо­же бу­ти ко­ри­сним, а мо­же бу­ти і шкідли­вим!

Ко­ли відчу­ва­ти про­ви­ну — ко­рис­но:
- після скоєння недо­реч­но­го вчин­ку.
- до мо­мен­ту, ко­ли недо­реч­ний вчи­нок ви­прав­ле­ний.

До мене на один з тренінгів якось прий­ш­ла вчи­тель­ка при­ват­ної шко­ли прак­тич­ною пси­хо­логії і на­ма­га­ла­ся пе­ре­ко­на­ти лю­дей, що мої тренінги фігня, а ось у неї там кру­то. В ос­нов­но­му, учні відра­зу підхо­дять до мене і скаржать­ся на та­ких лю­дей (та­ких бу­ло до 5 осіб за час моєї прак­ти­ки — во­ни бу­ли від різних «фахівців» пси­хо­логії, НЛП, гіпно­зу і так далі). До­ве­ло­ся зро­би­ти за­ува­жен­ня. А що во­на? Стоїть з по­гля­дом ба­ра­на на нові во­ро­та і ка­же «я та­ко­го не го­во­ри­ла». Спе­ре­ча­ти­ся я не став, до­во­ди­ти теж — про­сто лю­ди­на по­ки­ну­ла нав­чан­ня. Про­ви­ни ніякої не відчу­ває, спо­ку­ту­ва­ти про­ви­ну не зби­рається. Доб­ре. Нехай до­че­кається ко­гось, хто не про­сто відпу­стить. А відпу­стить сту­са­ном під зад, ма­том або чи­мось ще.

- Слу­хай, До­цент. Я ка­зав тобі, що я зав'язав?
- Ка­зав.
- Я ка­зав тобі, кра­ще не при­ходь?
- Ка­зав.
- Я ка­зав тобі, зі сходів спу­щу?
- Ка­зав.
- Ну ось і не об­ра­жай­ся!
© х\ф Джентль­ме­ни удачі

Хто пам'ятає події з при­во­ду ка­ри­ка­ту­ри на про­ро­ка Му­хам­ме­да жур­на­лом Шарлі Еб­до? Про­ви­ну во­ни не відчу­ли і що бу­ло далі — на­пев­но, пам'ята­ють усі (або гугл в до­по­мо­гу). Пи­си-хо­ло­гам привіт!

Не ду­шить ви­на? Не тисне ви­на? Не дає на­со­лод­жу­ва­ти­ся жит­тям ви­на? Зна­чить, ду­ши­ти, да­ви­ти і не да­ва­ти на­со­лод­жу­ва­ти­ся жит­тям бу­де лю­ди­на! Та, яку за­че­пи­ли недо­речні вчин­ки вин­но­го.

З по­зиції юрис­пру­денції «не знан­ня за­конів — не звільняє від відповідаль­ності». А то, що хтось ви­яви­вся не здат­ний в собі відчу­ти про­ви­ну — це йо­го осо­бисті про­бле­ми і при на­годі не поз­ба­вить від ролі вин­но­го... Пи­си-хо­ло­гам привіт!

А ось ще з недав­ньої кон­суль­тації. Донь­ка 10 років. Жи­ве з ма­мою, та­то жи­ве десь ок­ре­мо... Ма­ма ди­тині ку­пує все необхідне і більше. Навіть недав­но на Хел­лоуїн зро­би­ла їй з її по­друж­ка­ми ди­во-вечір. З во­рожіння­ми і інши­ми невин­ни­ми ри­ту­а­ла­ми. Донь­ка по­сту­по­во сіла на шию. Ви­ма­гає зай­ма­ти­ся уро­ка­ми — са­ма не хо­че. Ви­ма­гає іграш­ки. Об­ра­жається, вла­што­вує істе­ри­ку. Вва­жає, що ма­ма їй по­вин­на. А що ма­ма па­ше, як ко­би­ла — не знає. Що ма­ма су­мує на са­моті без ко­ха­но­го чо­ловіка — не ро­зуміє. Що ма­ма не об­слу­га і не ра­би­ня, а лю­ди­на — не ду­ма­ла! Що їй бо­ля­че ба­чи­ти, як донь­ка віддає пе­ре­ва­гу по­дру­гам... Як донь­ка ви­ма­гає щось, замість про­хань... Як апе­ти­ти ро­с­туть... Як ма­ма страж­дає... Донь­ка не ро­зуміє! І не відчу­ває про­ви­ни. Доб­ре жи­ти без по­чут­тя про­ви­ни? На­вряд чи... Пи­си-хо­ло­гам привіт!

Ко­ли відчу­ва­ти про­ви­ну — шкідли­во:
В мо­менті, ко­ли лю­дині не пе­ред ким ви­ба­ча­ти­ся (спо­ку­ту­ва­ти про­ви­ну сло­ва­ми і вчин­ка­ми — при­не­сти ви­ба­чен­ня). Мо­ва про си­ту­ації, ко­ли той, ко­му зроб­ле­но недоб­ре, недо­ступ­ний (в то­му числі пішов з жит­тя). У та­ко­му разі не мож­на по­чу­ти від ньо­го «ви­ба­чен­ня прий­няті» або «ви­ба­чаю». Жи­ти з цим по­чут­тям про­ви­ни — де­струк­тив­но.

На щастя, є техніки для ко­рекції (ми їх роз­бе­ре­мо на тренінгу Про­фесійний пси­хо­лог-кон­суль­тант) і се­ред них є ті, які доз­во­ля­ють при­бра­ти по­чут­тя про­ви­ни.

Як­що спро­бу­ва­ти підве­сти підсу­мок, то він та­кий:
Ко­рис­но за­пи­та­ти се­бе «чи мо­жу я спо­ку­ту­ва­ти про­ви­ну пе­ред лю­ди­ною, що­до якої во­на є?»
1. ТАК? Зна­чить, це по­чут­тя про­ви­ни на спо­ку­ти! Потрібно спо­ку­ту­ва­ти про­ви­ну.
2. НІ? Зна­чить, це по­чут­тя про­ви­ни для страж­дан­ня! Потрібно при­би­ра­ти це по­чут­тя. А ко­ли по­чут­тя про­ви­ни прой­де — вар­то ще й «не гріши­ти» на­далі.