Друга половина не дарує подарунки

Щоб відповісти на пи­тан­ня чо­му дру­га по­ло­ви­на не да­рує по­да­рун­ки — ко­рис­но зро­зуміти кілька важ­ли­вих мо­ментів. Од­нак, перш за все, уточ­ню — ми бу­де­мо го­во­ри­ти НЕ про те, чо­му не да­рує по­да­рун­ки чо­ловік або чо­му не да­рує по­да­рун­ки жінка. Ми бу­де­мо го­во­ри­ти про те, чо­му не да­рує по­да­рун­ки дру­га по­ло­ви­на — і не важ­ли­во яко­го во­на статі.

Пер­ше — кож­на лю­ди­на ви­хо­вується з яки­мось світо­гля­дом.

• кар­тою світу!

А там про­пи­са­но ба­га­то чо­го. У то­му числі і про по­да­рун­ки — да­ру­ва­ти чи ні, ко­ли да­ру­ва­ти потрібно і ко­ли немає.

На етапі, ко­ли лю­ди тільки-тільки по­чи­на­ють зустріча­ти­ся, у них є стан за­ко­ха­ності — з од­но­го бо­ку. І ба­жан­ня спо­до­бається — з іншо­го бо­ку. Са­ме то­му цей період на­зи­ва­ють «цу­кер­ко­во-бу­кет­ний».

• за­пис про «цу­кер­ко­во-бу­кет­ний» період в карті світу є і у вас, чи не так?

Як­що у лю­ди­ни в світо­гляді є за­пис про те, що мож­на зустріча­ти­ся без по­да­рунків — він не да­ру­ва­ти­ме.

Мо­же бу­ти, лю­ди­на хо­че от­ри­ма­ти секс і не хо­че вкла­да­ти­ся по­да­рун­ка­ми, а ро­з­ра­хо­вує ли­ше на на­вич­ки ви­кли­кан­ня по­ру­шен­ня та от­ри­ман­ня сек­су — без по­да­рунків. Мо­же бу­ти, лю­ди­на щи­ро вірить, що він не бу­де «ку­пу­ва­ти» лю­бов, а вірить в іде­а­ли ро­ман­ти­ки і нема­теріаль­но­го за­ли­цян­ня.
Хіба ма­ло що са­ме мо­же бу­ти? Факт є факт — Суб'єктив­на Ре­альність лю­ди­ни містить імпе­ра­тив про те, щоб не да­ру­ва­ти по­да­рун­ки.

На етапі, ко­ли відно­си­ни вже зав'яза­ли­ся — ча­сти­на лю­дей «роз­слаблю­ють­ся» і вірять, що вже не потрібно «вит­ра­ча­ти­ся на зай­ве» і «за­вой­о­ву­ва­ти». Мо­в­ляв, лю­ди­на вже за­вой­о­ва­ний і мож­на зай­ма­ти­ся вкла­ден­ня­ми ку­ду-то ту­ди, ку­ди раціональ­но і ро­зум­но.

по край­ней ме­ре, лю­дині так дик­тує йо­го кар­та світу.
Справді — ба­га­то хто ду­має про те, щоб ку­пи­ти до­до­му нові што­ри, телевізор з ве­ли­ким екра­ном або щось ще. А чи не чер­гові квіточ­ки, руч­ки та інші дрібнич­ки.

Ба­га­то це на­зи­ва­ють «вся­кої фігньою». За­бу­ва­ю­чи, що це не фігня з точ­ки зо­ру то­го са­мо­го ЗНАКУ УВАГИ, яке бу­ває потрібно — як підтвер­джен­ня лю­бові, а не су­то співжит­тя.

На етапі, ко­ли відно­си­ни скла­ли­ся дав­но — ча­сти­на лю­дей опи­ня­ють­ся в си­ту­ації, ко­ли потрібно вкла­да­ти­ся в дітей або навіть онуків. Тут во­ни за­бу­ва­ють про се­бе, як про па­ру. Що по­га­но, бо тоді страж­да­ють відно­си­ни па­ри.

• ча­сто ли­ше через ілюзії, що діти не впо­ра­ють­ся самі.

Є й варіан­ти, ко­ли лю­ди­на не да­рує по­да­рун­ки не ви­хо­дя­чи із за­писів про те, що вже не тре­ба, а ви­хо­дя­чи із за­писів «пізніше»:
- Де­які зби­ра­ють на ве­ли­кий по­да­ру­нок і не хо­чуть роз­шар­ку­ва­ти­ся на неве­ли­кий.
- Де­які зби­ра­ють і вкла­да­ють­ся у вирішен­ня пи­тань бізне­су, щоб вирішив­ши їх — ма­ти мож­ли­вості да­ру­ва­ти по­да­рун­ки і дрібні, і се­редні, і ве­ликі.

• не факт, що це вдасть­ся — бізнес спра­ва ри­зи­ко­ва, але лю­ди­на вва­жає, що він має рацію.

Ко­ли зро­зуміло, що так чи інак­ше, пи­тан­ня тільки в то­му, що у лю­ди­ни в го­лові — далі ви­ни­кає пи­тан­ня і до то­го, ко­му хо­четь­ся по­да­рун­ка.

• у охо­чо­го по­да­рунків — теж є кар­та.

Як­що силь­но хо­четь­ся, щоб хтось по­да­ру­вав по­да­ру­нок, зна­чить, потрібно щось зро­би­ти, щоб по­да­ру­ва­ли! Зви­чай­но, дум­ка, що раніше да­ру­ва­ли про­сто так — це са­ме ча­сто, що спли­ває в го­лові. Але ця дум­ка мар­на! Чо­му мар­на? То­му що по­ки лю­ди­на за неї три­мається — по­да­рун­ка так і немає.

Що роб­лять лю­ди в си­ту­аціях, ко­ли хо­чуть по­да­рун­ка, а дру­га по­ло­ви­на не да­рує по­да­рун­ки? Са­ма ти­по­ва по­мил­ка — злять­ся і об­ра­жа­ють­ся. Самі в собі ви­ро­щу­ють нега­тивні емоції по відно­шен­ню до дру­гої по­ло­вин­ки. За­кла­да­ють камінь нещастя в го­род щас­ли­вих сто­сунків — не управ­ля­ти своїм ста­ном і доз­во­ля­ють в собі бу­ти нега­ти­ву.

Ви­хо­дить ду­же по­га­на си­ту­ація: замість то­го, щоб впли­ва­ти на дру­гу по­ло­ви­ну і от­ри­ма­ти по­да­ру­нок — нічо­го не роб­лять і ду­ють­ся. Си­ту­ація зберігається незмінною: по­да­рун­ка немає, об­ра­за ро­сте, до неї до­да­ють­ся пи­тан­ня «він (а) що зовсім не ро­зуміє, що я хо­чу?».

Хо­четь­ся відповісти «так, не ро­зуміє!». У карті світу лю­ди­на не чис­лить­ся, що за­раз потрібно щось по­да­ру­ва­ти. Хо­четь­ся за­пи­та­ти «а у вашій карті світу є за­пис про те, щоб не че­ка­ти біля мо­ря по­го­ди, а са­мо­му \ самій щось зро­би­ти і от­ри­ма­ти по­да­ру­нок?».

• діти, які хо­чуть від Діда Мо­ро­за по­да­рунків — пи­шуть йо­му ли­сти, а не че­ка­ють, по­ки той сам здо­га­дається.

Мо­ва — це інстру­мент. З її до­по­мо­гою мож­на впли­ва­ти на лю­дей. Іноді це ро­бить­ся пря­мо, іноді більш опо­се­ред­ко­ва­но. Скажіть лю­дині хоч якось! Лю­ди­на не за­вжди мо­же здо­га­да­ти­ся про ваші ба­жан­ня — то­му йо­му вар­то підка­за­ти.

Дру­жи­ни, які, на­при­клад, хо­чуть ха­ла­тик з пер­ла­мут­ро­ви­ми ґудзи­ка­ми... Чо­ловіки, які, на­при­клад, хо­чуть ехо­лот для ри­бо­ловлі... Мо­жуть ска­за­ти про це так, щоб це підштовх­ну­ло дру­гу по­ло­ви­ну зро­би­ти та­кий по­да­ру­нок.

Як­що лю­ди­на в ціло­му має мож­ливість по­да­ру­ва­ти, то по­да­рує, як тільки все­ре­дині ньо­го бу­де та­ка дум­ка. То чи вар­то підки­ну­ти її ту­ди — як­що вже її там немає.

Підіть на тренінг «Май­стер Мов­но­го Впли­ву» та нав­чи­те­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти мо­ву для до­сяг­нен­ня своїх цілей!