Моя дитина слухняна від народження

Мені од­на ма­ма повідо­ми­ла, що її ди­ти­на особ­ли­ва — слух­ня­на від на­род­жен­ня. Ми з нею по­го­во­ри­ли тро­хи, і я за­про­по­ну­вав зустріти­ся в умо­вах, ко­ли я мо­жу спо­стеріга­ти її взаємовідно­шен­ня з ди­ти­ною. Ми до­мо­ви­ли­ся, що мене за­про­сять на про­гу­лян­ку в пар­ку.

І ось я спо­стерігаю ди­ти­ну 14 років, хлоп­чик, ввічли­вий, чи­тає кни­ги, грає на комп'ютері, при­ко­люється з дру­зя­ми. Все стан­дарт­но. Зви­чай­на, нор­маль­на ди­ти­на. Зі своїми «ко­ся­ка­ми», які є у всіх. Го­ловне — В ЦІЛОМУ соціаль­но адап­то­ва­на! На підставі чо­го я роб­лю вис­нов­ки? На підставі то­го, як лю­ди­на се­бе ве­де по відно­шен­ню до ма­ми, до мене, до ото­чу­ю­чих лю­дей в пар­ку.

На про­хан­ня ма­ми — підхо­дить, відповідає, до­по­ма­гає в те­ле­фоні щось знай­ти. Не за­вжди в радість йо­му відволіка­ти­ся від про­гу­лян­ки та друзів, але це і не го­ловне. Го­ловне — ро­бить те, що про­сить ма­ма!

Про­гу­лян­ка за­тя­гується на 3 го­ди­ни. По­чи­нається чет­вер­та го­ди­на. Си­ди­мо в за­кладі, спілкуємо­ся, п'ємо чай. Хло­пе­ць про­сить ма­му відпу­сти­ти до­до­му по­гра­ти з хлоп­ця­ми на комп'ютері. Ма­ма не відпус­кає. Хло­пе­ць на­ма­гається пе­ре­ко­на­ти ма­му. Ма­ма при­зво­дить контр­ар­гу­мен­ти. Хло­пе­ць на­по­ля­гає, а ма­ма озву­чує свій вер­дикт «потрібно за­ли­ши­ти­ся з на­ми» та при цьо­му ро­бить вла­сти­вий їй жест ру­кою. Хло­пе­ць пе­ре­стає вмо­в­ля­ти ма­му та ще близь­ко 40 хви­лин про­во­дить час з на­ми ти­хо і спокійно. Як­що йо­му нуд­но — грає на смарт­фоні.

А ми про­до­в­жи­ли спілку­ва­ти­ся з цією жінкою на те­ми «що та­ке ви­хо­ван­ня?», «як во­на ви­хо­ву­ва­ла сво­го Ар­те­ма?», «яка різни­ця у ви­хо­ванні її си­на та інших хлопців у дворі?», «хто більше схо­жий на Ар­те­ма по ви­хо­ван­ню, а хто мен­ше?».
У якийсь мо­мент мені за­да­ють пи­тан­ня про те, чи є у мене якісь дум­ки що­до лег­кості в управлінні Оле­ною Петрівною своєю ди­ти­ною. Став­лю їй кілька за­пи­тань про участь чо­ловіка до по­логів та після. У підсум­ку дум­ки є. Ви­кла­даю.

З на­род­жен­ня ди­ти­ни ма­ма з чо­ловіком до­мо­ви­ли­ся, що ди­ти­ну бу­дуть ви­хо­ву­ва­ти в інтелігент­ну лю­ди­ну за своєю по­до­бою. При цьо­му до­мо­ви­ли­ся і про те, що бу­дуть зай­ма­ти ЄДИНУ по­зицію по відно­шен­ню до ди­ти­ни. Варіант «ма­ма ка­же одне, а та­то ка­же інше» по­вністю ви­клю­че­ний. Як­що та­ке ви­ни­кає — спо­чат­ку до­мо­в­ля­ють­ся між со­бою, потім ого­ло­шу­ють ди­тині.
Так відбу­вається не за­вжди. Тоб­то це не то­таліта­ризм, де ди­ти­на без пра­ва го­ло­су. Але! Ди­ти­на не має пра­ва го­ло­су в пи­тан­нях своєї без­пе­ки, ліку­ван­ня і ще де­я­ких пи­тан­нях.

Най­го­ловніше — кон­такт та спілку­ван­ня з ди­ти­ною! З са­мо­го на­род­жен­ня обоє батьків взаємодіють з ди­ти­ною. По­ка­рань май­же не бу­ло. По попі от­ри­му­вав один раз від ма­ми у віці 10 років. Не бо­ля­че. Скільки там ма­ми­ної си­ли і до­лонь­ки... Па­па був у відряд­женні і то­му по­ка­ран­ня схва­лив в те­ле­фон­но­му ре­жимі. В іншо­му ніяко­го фізич­но­го впли­ву. Навіть не ос­ми­ку­ва­ли.

Ос­новне ви­хо­ван­ня зво­ди­ло­ся до невер­баль­но­го впли­ву у відно­шенні до то­го, що ро­би­ти по­га­но. Оскільки зай­ма­ли­ся цим з на­род­жен­ня ди­ти­ни. На до­сяг­нен­ня 14 років — у ди­ти­ни бу­ли ро­ка­ми пра­ц­ю­ючі якорі (яко­рям та іншим фішкам мож­на нав­чи­ти­ся на тренінгу Май­стер невер­баль­но­го впли­ву).

Непра­вильність по­ведінки або пра­вильність — визна­ча­ли ра­зом з чо­ловіком. Ще на етапі до за­чат­тя. Ко­ли про­сто об­го­во­рю­ва­ли мож­ливість ди­ти­ни та своєї по­ведінки по відно­шен­ню до неї.

• Звіри­ли кар­ти.

Ма­ма про­сто не усвідом­лю­ва­ла, яку чу­до­ву ро­бо­ту во­на ви­ко­на­ла на­пе­ре­додні! Ра­зом з чо­ловіком! І не ро­зуміла, що її жест ру­кою це по суті кноп­ка-якір на за­пуск пев­ної по­ведінки у си­на. По­ведінки у вигляді «зго­ди з точ­ною зо­ру ма­ми». Ма­ма не усвідом­лю­ва­ла, що довгі ро­ки ви­роб­ля­ла з чо­ловіком що­до си­на те, що на­зи­вається кон­такт-рап­порт по ти­пу до­пов­нен­ня.

• Суб­ор­ди­націю.

Те­пер, ко­ли дре­су­ра вже про­сто йде на ав­то­маті. Несвідо­мо! Во­на про­сто непомітна! Непомітна непро­фесіона­лові! То­му і здається, що нічо­го не роб­лять по відно­шен­ню до ди­ти­ни і ди­ти­на слу­хається.

Ди­ти­на і справді слух­ня­на з на­род­жен­ня — то­му що з на­род­жен­ня нею зай­ма­ють­ся. То­му во­на і слу­хається ре­гу­ляр­но. В то­му і фішка ви­хо­ван­ня\дресирування — ко­ли од­на лю­ди­на без особ­ли­во­го опо­ру піддається іншій лю­дині.

• Ап! І тиг­ри біля ніг моїх сіли!

Зро­зуміло, ди­ти­на — це лю­ди­на, що до­рослішає. І чим во­на стар­ше — тим, в ос­нов­но­му, во­на бу­де більш упер­тою до без­дум­но­го підпо­ряд­ку­ван­ня батьківсь­ким вказівкам.
З іншо­го бо­ку — адек­ватні бать­ки і самі відда­ють собі звіт в то­му, що не потрібно ро­би­ти з ди­ти­ни ро­бо­та, який ви­ко­нує все. Нехай ви­ко­нує необхідне! Ре­шта — на йо­го роз­суд. Що є необхідним — во­ни визна­чи­ли самі. Мо­лодці!