Чому не вдається переконати у очевидному?

Ко­ли лю­ди відсто­ю­ють свої пе­ре­ко­нан­ня — во­ни звідкись ці пе­ре­ко­нан­ня ма­ють! Звідки? У том числі через ото­чен­ня, інтернет, телевізор… У яки­хось ви­пад­ках лю­ди­ну пе­ре­ко­ну­ва­ли аби як, а в яки­хось не аби як — про­фесійно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли інстру­мен­ти впли­ву (невер­бальні та мовні, а та­кож де­які ще).

До­дай­те до цьо­го ще пер­со­нальне По­чут­тя Влас­ної Важ­ли­вості лю­ди­ни. Ви ж зустріча­ли лю­дей, які або неохо­че визна­ють свою неправо­ту, або вза­галі не визна­ють.

• страш­но ви­яви­ти­ся ідіотом пе­ред співроз­мов­ни­ком, а рап­том потім ви­же­нуть із зг­раї і до­ве­деть­ся жи­ти в лісі, а мо­же вза­галі заб'ють камінням…

Не ба­жа­ю­чи роз­лу­чи­ти­ся з по­чут­тям бут­тя ВАЖЛИВОЮ пер­со­ною — лю­ди­на го­то­ва по­яс­ню­ва­ти­ся, ви­прав­до­ву­ва­ти­ся, відма­зу­ва­ти­ся і вза­галі на­да­ва­ти раціональність своїм ма­рен­ням!

• і на біле ска­же чорне… аби не по­го­дить­ся з тим, хто пе­ре­ко­нує.

По­яс­ню­ва­ти лю­ди вміють. Скільки разів пе­ревіря­ло­ся — по­про­си лю­ди­ну по­яс­ни­ти «чо­му?» і лю­ди­на по­яс­нить. Навіть 5-річний свар­га­нить по­яс­нен­ня…

Дум­ка, що лю­дині тре­ба ска­за­ти ПРАВДУ, і лю­ди­на все зро­зуміє — на жаль, наївна… Зга­дуй­те! З ди­тин­ства май­же всім дітям твер­дять «ро­би­ти за­ряд­ку, чи­та­ти кни­ги, слу­хати­ся батьків, ста­ран­но вчи­ти­ся, не пи­ти, не ку­ри­ти, не ма­тю­ка­ти­ся, не їсти фаст фуд» та інше. І як ре­зуль­та­ти? Ніякі…
Усі ба­чи­ли лю­дей, які не роб­лять за­ряд­ку, ма­ло чи­та­ють, не слу­ха­ють­ся, по­се­ред­ньо нав­ча­ють­ся, п'ють, ку­рять, ма­тю­ка­ють­ся то­що. Хо­ча цим лю­дям го­во­ри­ли ПРАВДУ про те, що доб­ре, а що по­га­но!

Ко­ли лю­ди го­во­рять з лю­ди­ною, яка у них не за­слу­го­вує на довіру і не є ав­то­ри­те­том – їм на­чха­ти на фак­ти та об'єктивні дані май­же за­вжди.

• са­ме то­му бать­ки не слу­ха­ють дітей та ка­жуть «яй­ця ку­рей не вчать», са­ме про це мудрість «немає про­років у своїй вітчизні».

Будь-яко­го пе­ре­ко­ну­ва­ча, який не зміг пе­ре­ко­на­ти, я спи­тав би:
А чи був ра­порт? Чи вста­нов­ле­ний з лю­ди­ною кон­такт? Довіра бу­ла? Співроз­мов­ник вва­жав Вас за ав­то­ри­тет?

І ось тут є стан­дарт­на відповідь у вигляді ви­ра­жен­ня неро­зуміння на об­личчі лю­ди­ни. То­му що лю­ди­на не те, що не за­без­пе­чи­ла собі те, про що я за­пи­тав, але й ча­сто не ду­ма­ла про це. або навіть не ро­зуміє про що мо­ва…

Си­ту­ація про­сто смішна:
1. Немає ав­то­ри­те­ту, немає довіри, немає кон­так­ту = зна­чить, ра­порт не вста­нов­ле­ний.
2. Співроз­мов­ни­ка РОКАМИ хтось ПРОФЕСІЙНО пе­ре­ко­ну­вав і пе­ре­ко­нав у чо­мусь.
3. З'яв­ляється наш пе­ре­ко­ну­ю­чий і ЗА ОДНУ РОЗМОВУ в рам­ках май­же 5 хви­лин КАЖЕ ЩОСЬ, що йде в ро­зріз з фор­мо­ва­ни­ми пе­ре­ко­нан­ня­ми співроз­мов­ни­ка…

На що ро­з­ра­ху­нок у то­го, хто пе­ре­ко­нує? Що ніяко­го мов­но­го впли­ву немає, про­фесійно­го ви­ко­ри­стан­ня мо­ви немає, пси­хо­тех­но­логії фігня і го­ловне «щи­ро і від щи­ро­го сер­ця до­не­сти прав­ду»?
Ок! Вий­шло? Ні? Зна­чить, ро­з­ра­ху­нок ви­яви­вся невірним.

Фішка не в правді та фак­тах, а в тех­но­логії пе­ре­ко­нан­ня! Са­ме то­му лю­ди пе­ре­ко­ну­ють­ся не ли­ше в то­му, що більш-менш об'єктив­но, а й у ду­же необ'єктив­но­му.

• п'ють се­чу, пха­ють огірки в зад, п'ють ке­ро­син, но­сять чер­во­ну пов'яз­ку на пен­злі, віша­ють комп'ютер­ний диск на дзер­ка­ло зад­ньо­го ви­ду, не див­лять­ся в роз­би­те дзер­ка­ло, на­ма­га­ють­ся пе­реш­ко­ди­ти чорній кішці пе­рей­ти їм до­ро­гу, і так далі.

Які варіан­ти у си­ту­ації пе­ре­ко­нан­ня? Ось ро­бочі варіан­ти для лю­дей, які не хо­чуть роз­ви­ва­тись:
1. Або за­ли­ши­ти спро­би пе­ре­ко­ну­ва­ти та не вит­ра­ча­ти ні час, ні нер­ви.
Зда­тись. Визна­ти, що ви не вмієте.
2. Або про­до­в­жи­ти непро­фесійно пе­ре­ко­ну­ва­ти і тоді зви­ка­ти до дум­ки, що ви­хо­ди­ти бу­де настільки рідко, що це рад­ше ди­во.
Зми­ри­ти­ся, що частіше бу­дуть витріпані нер­ви і ма­ло не на­за­вжди зіпсо­вані сто­сун­ки.

Єди­ний варіант, для тих, хто хо­че роз­ви­ва­ти­ся – нав­чи­ти­ся впли­ву (невер­баль­но­му та мов­но­му). Звідти вже вдасть­ся пе­ре­ко­ну­ва­ти про­фесійно:
Як тільки лю­ди­на вміє (не про­сто не знає, а са­ме вміє) ство­рю­ва­ти рап­порт та іншу довіру, ар­гу­мен­ту­ва­ти, зна­хо­ди­ти по­мил­ки в ар­гу­мен­тах співроз­мов­ни­ка та об­роб­ля­ти їх – ось звідси вдасть­ся зміни­ти пе­ре­ко­нан­ня.

Це не склад­но. Ко­ли стає зро­зуміло «як», ко­ли лю­ди­на пе­ре­хо­дить із «знан­ня» в «уміння» — ось тоді це лег­ко. Для цьо­го вар­то про­сто пра­виль­но по­тре­ну­ва­тись.