Вам ораторське мистецтво чи мовний вплив

Лю­дей здав­на ціка­ви­ли мож­ли­вості впли­ву і, зро­зуміло, цей вплив ста­вав тон­шим. Варіант «хто сильніший — той і пра­вий» де­далі більше ста­вав неак­ту­аль­ним.

До­во­ди­ло­ся до­мо­в­ля­ти­ся, от­же, го­во­ри­ти… При­чо­му ба­жа­но пе­ред публікою, а от­же, публічно. Це по-пер­ше. З ме­тою пе­ре­ко­на­ти. Це по-дру­ге.

І тоді цим ста­ли зай­ма­ти­ся з домішкою до мо­ви еле­ментів ак­торсь­кої гри, от­же, це ста­ло ма­ти на­ри­си ми­стецтва.

Ми­стец­тво — це НЕ ТЕХНОЛОГІЯ, от­же, ре­зуль­тат непе­ред­ба­чу­ва­ний! Бо десь ми­стец­тво, там і творчість.

• Зга­дай­те му­зи­кантів, ху­дож­ників — теж ми­стец­тво...

Як­що спо­чат­ку ора­торсь­ким ми­стец­твом зай­ма­ли­ся на гро­мадсь­ких слу­хан­нях, нині цим не зай­ма­ють­ся. Навіть політичні ток-шоу — це са­ме ШОУ, а не збо­ри з ме­тою пе­ре­ко­нан­ня.

• Пе­ре­ко­ну­ва­ти ста­ли не пря­мо, а побічно.
  Пря­мо ж по­ка­зу­ють ілюзію об­го­во­рен­ня для тих, хто не в темі.

І ось за­раз ора­торсь­ке ми­стец­тво пе­ре­тво­ри­ло­ся на ста­ру доб­ру ідею крив­лянь та роз­маху­ван­ня ру­ка­ми. Утри­мує ува­гу — це так. АЛЕ більше НІЯКОЇ прак­тич­ної скла­до­вої.

По­са­ди ора­то­ра по­руч із лю­ди­ною, у якої бо­лить го­ло­ва — ора­тор го­лов­ну біль не при­бе­ре.
По­став ора­то­ра по­руч із дівчи­ною, у якої ка­ре — ора­тор її не пе­ре­ко­нає відро­сти­ти во­лос­ся.

• То­му що не на­вче­ний пе­ре­ко­ну­ва­ти.

Як­що ви зга­даєте кілька останніх ви­падків, ко­ли вас хтось пе­ре­ко­ну­вав — ви змо­же­те зга­да­ти і смак усьо­го цьо­го пе­ре­ко­нан­ня та та­ко­го, що пе­ре­ко­нує… Пам'ятаєте? Хо­четь­ся пе­ре­ста­ти спілку­ван­ня, лю­ди­на, яка пе­ре­ко­нує, все мен­ше приємна.

• Пе­ре­ко­нан­ня по­га­но пра­цює без непомітно ство­ре­но­го та утри­ма­но­го рап­пор­ту.

Але це не вся про­бле­ма! Про­бле­ма ще й у то­му, що СКАЗАТИ ПЕРЕКОНЛИВО — не те са­ме, що ПЕРЕКОНАТИ.

• Зро­зумійте різни­цю між «ска­за­ти пе­ре­кон­ли­во» та «пе­ре­ко­на­ти»…

Не ка­жу­чи вже про те, щоб навіяти лю­дині якісь вчин­ки, ре­акції, емоції.

У су­хо­му за­лиш­ку от­ри­муємо в ора­торсь­ко­му ми­стецтві суб'єктивне «пе­ре­кон­ли­во».

• Од­но­му пе­ре­кон­ли­во, іншо­му ні.

СУБ'ЄКТИВНЕ «гар­но».

• Од­но­му гар­но, іншо­му ні.

І пов­на прак­тич­на неспро­можність, ко­ли до­хо­дить до порівнян­ня з мов­ним вп­ли­вом — після спілку­ван­ня лю­ди­на або де­що зро­би­ла, або ні.

У цьо­му сенсі ті, хто ви­ко­ри­сто­вує мо­ву не про­сто так, а для впли­ву — ка­жуть не за­вжди ЯСКРАВО, не за­вжди ЦІКАВО, не за­вжди ГАРНО, не за­вжди ПЕРЕКОНЛИВО.
З по­гля­ду тех­но­логії мов­но­го впли­ву це вва­жається по­мил­кою май­же за­вжди.

Мо­ва по­вин­на ма­ти спе­цифіку впли­ву — інак­ше лю­ди­на зай­ня­та са­мо­лю­бу­ван­ням. Хо­четь­ся, щоб ХТОСЬ оцінив йо­го «ви­ступ» як «пе­ре­кон­ли­ва мо­ва» і «гар­но ска­за­но». І ось уже са­мо­в­до­во­ле­ний ора­тор по­сміхається. На радість то­му, хто хотів до­мог­ти­ся усмішки і ви­ко­ри­став мо­ву для от­ри­ман­ня та­кої ре­акції від «ора­то­ра».

• «Мо­ло­де­ць, візь­ми з по­лиці пиріжок».

За­те з точ­ки зо­ру БЛИСНУТИ (нехай і по-своєму) — ора­торсь­ке мо­же бу­ти в те­му. Як гра. Під час застілля ска­за­ти тост, та так, що­би всі по­раділи. Або під час та­мадіння весіль. За­га­лом — там, де тре­ба неодмінно ненуд­но, а як­що лю­дям «зай­де» і оцінять, як «кра­си­во», то й су­пер.

За­га­лом — за­пи­тай­те се­бе:
Під час спілку­ван­ня з клієнта­ми та ко­ле­га­ми, під час по­ба­чен­ня або дружніх по­си­де­ньок і так далі — вам тре­ба утри­му­ва­ти ува­гу на собі і СУБ'ЄКТИВНО ЗДАВАТИСЯ пе­ре­кон­ли­во ка­жу­чим якийсь текст…
Чи ку­дись спо­ну­ка­ти лю­дей так, щоб во­ни по­ду­ма­ли, що це во­ни самі хо­чуть? Це і бу­де відповіддю на за­пи­тан­ня «вам ора­торсь­ке ми­стец­тво чи мо­в­леннєва дія?».