Якщо я не знаю, чого хочу і живу чужим життям

Нинішня ре­альність ста­ла складніше. Раніше не бу­ло інтер­не­ту, не бу­ло всіх цих до­датків: ютуб, інс­та­грам, фейс­бук і іншо­го. Раніше не бу­ло стільки інфор­мації, но­вин. Раніше ре­альність бу­ла про­стою: про­ки­нув­ся, за­без­пе­чив се­бе за­хи­стом і їжею, роз­ва­жив вірша­ми або пісня­ми і спа­ти. 
Є й дру­га при­чи­на, чо­му раніше лю­ди не ду­ма­ли про те, чо­го хо­чуть. То­му що бу­ло раб­ство, кріпо­сне пра­во, партія. Всім на­чха­ти, чо­го ти хо­чеш. Важ­ли­во, що потрібно гос­по­да­реві або суспільству.

• втім, і за­раз є місця, де ана­логічна си­ту­ація відбу­вається…

То­му си­ту­ація «я не знаю, чо­го хо­чу» — мож­ли­ва в вільних країнах і в мо­мен­ти па­уз, ко­ли лю­ди­ну нема же­нуть ба­то­гом.

Дум­ки про те, чо­го ж я хо­чу — це добра озна­ка вільно­го і мис­ля­чої лю­ди­ни. Такі дум­ки вар­то ма­ти періодич­но.

Вільні лю­ди, які не зна­ють і не ро­зуміють, чо­го хо­чуть — зму­шені опи­ни­ти­ся в си­ту­ації, ко­ли їм нав­ко­лишні нав'яжуть свої ба­жан­ня.

Ви ще не знаєте, чо­го ви хо­че­те? Вибір є: ал­ко­голь, та­ту­ю­ван­ня, пишні губ­ки, м'язи, бізнес, ма­шин­ку, Іва­на Іва­но­ви­ча в пре­зи­ден­ти і так далі.
Від цьо­го ніку­ди не діти­ся по­вністю — лю­ди­на ж не пе­ре­бу­ває у бун­кері, звідки ви­ки­дає в щіли­ну під две­ри­ма свої на­ста­но­ви. Лю­ди­на істо­та соціаль­на, то­му зна­хо­дить­ся се­ред інших лю­дей, які чо­гось хо­чуть.

Ось так у чо­ловіка немає планів на вихідні, а у дру­жи­ни є пла­ни — поїха­ти на ри­нок. Все, спра­ва за ма­лим — до­не­сти світлу дум­ку чо­ловікові, що він теж хо­че на ри­нок.

Як­що пер­ший хо­че чо­гось, а дру­гий не знає, чо­го хо­че — то дру­гий, швид­ше за все, бу­де ро­би­ти те, що хо­че пер­ший.

Ко­ли це люб­лячі лю­ди — це ще доб­ре. А ко­ли нелюб­ля­ча? Ко­ли керівник про­ги­нає підлег­ло­го? Ко­ли пре­зи­дент про­ги­нає співгро­ма­дян?

І як­що ро­ка­ми лю­ди­на жи­ве на до­го­ду іншим — зна­чить, йо­го вже підкріплює дез­адап­тив­ной пе­ре­ко­нан­ня і навіть не одне. Про­сто так ска­за­ти «не ро­би так, ро­би інак­ше» — тут не до­по­мо­же, скільки НЕ ар­гу­мен­туй. То­му що внутрішні стіни лю­ди­ни да­дуть «не бу­ду, то­му що пра­виль­но так, як звик». Зміни­ти мож­на і це, ось тільки це вже ро­бо­та знач­но більш три­ва­ла і са­ма лю­ди­на її май­же ніко­ли не в змозі про­ве­сти — тільки у співпраці з тим, хто на прак­тиці вміє ко­ри­гу­ва­ти пе­ре­ко­нан­ня.

Си­ту­ація, ко­ли лю­ди­на усвідом­лює, що він не знає, чо­го хо­че від жит­тя — в ціло­му хо­ро­ша і з іншої при­чи­ни. Во­на дає лю­дині мож­ливість зміни­ти своє жит­тя. З до­сяг­нен­ня чу­жих цілей і жит­тя для інших — на до­сяг­нен­ня своїх цілей і жит­тя для се­бе. Це не озна­чає, що тільки за­ра­ди се­бе, але в цьо­му житті з'яв­ляється са­ма лю­ди­на — «я», «мені».

• для се­бе — улюб­ле­но­го, для се­бе — улюб­ле­ної.

У який ВНЗ по­сту­пи­ти, навіть як­що є пер­ший ви­щий? Ким пра­ц­ю­ва­ти? Відно­си­ни за­раз хо­чу? Дітей хо­чу за­раз за­ве­сти і ви­хо­ву­ва­ти їх і скільки їх? По­са­ди­ти де­ре­во хо­чу? Бу­ди­нок по­бу­ду­ва­ти хо­чу? Жи­ти хо­чу де? Відпо­чи­ти хо­чу і де, і як? Те­ле­фон хо­чу? По­са­да хо­чу? Гроші стільки-то хо­чу? ХОЧУ ЦЕ ЧИ ЗДАЄТЬСЯ?

Лю­дині, яка не звик­ла жи­ти своїм жит­тям і не знає, чо­го хо­че — потрібно спо­чат­ку вчи­ти­ся ро­зуміти се­бе і свої ба­жан­ня, потім нав­чи­ти­ся відрізня­ти свої ба­жан­ня від нав'яза­них. Без цьо­го вся кар­ти­на зма­за­на.

• чо­гось хо­четь­ся, а чо­го — не знаю.

А де шу­ка­ти свої ба­жан­ня? В собі! Спо­стеріга­ти за своїм ста­ном, дум­ка­ми, відчут­тя­ми. Всі відповіді є все­ре­дині — як­що ви­ник­ло пи­тан­ня. Потрібно нав­чи­ти­ся це розпізна­ва­ти і ро­зуміти. А потім управ­ля­ти — в то­му числі і для то­го, щоб ро­зуміння «чо­го хо­чу» зро­би­ти ме­тою для ре­алізації. Ось звідси і з'яв­ляється жи­ву своїм жит­тям.

Про­бу­ва­ти мож­на по­ча­ти зі зви­чай­но­го по­бу­то­во­го — зро­зуміти, що хо­четь­ся з їжі. Потім по­дум­ки пе­ре­бра­ти варіан­ти чо­го са­ме хо­четь­ся. Яке блю­до — ва­рене, сма­жене, па­рене? За­пи­та­ти се­бе і шу­ка­ти відповідь. Усе­ре­дині. Він за­вжди з'яв­ляється — ли­ше успей йо­го от­ри­ма­ти.