Пристосування, або Основне завдання кандидата в президенти

• Ви­кли­каєш довіру —  про­го­ло­су­ють!
  Не ви­кли­каєш довіру — не про­го­ло­су­ють!

Звер­таю ва­шу ува­гу: го­во­ри­ти прав­ду від май­бут­ньо­го пре­зи­ден­та не ви­ма­га­ють!

• Хто не ви­ма­гає?
  Ті, хто йо­го ви­су­ває...

Кра­ще, звісно, не бре­хати, але до­пу­сти­мо і бре­хати. Го­ловне — ви­кли­ка­ти довіру!

Бо пе­ре­важ­на більшість лю­дей не вив­чає пси­хо­логію впли­ву.
І по суті — наївні діти, яки­ми лег­ко ке­ру­ва­ти.

Зви­чай­но, мо­ва не про всіх політиків і пре­зи­дентів!

І як­що є дик­та­ту­ра — мож­на не ви­кли­ка­ти довіру! При то­таліта­ризмі та дик­та­турі до­стат­ньо при­ду­ши­ти стра­хом і ре­пресіями.
Але як­що мо­ва йде про де­мо­кратію, то там обов'яз­ко­ве пра­ви­ло: потрібно вміти ви­кли­ка­ти довіру у лю­дей.

Мож­на поєдну­ва­ти:
в од­них ви­кли­ка­ти довіру — інших при­му­со­во зму­си­ти за­мовк­ну­ти, згас­ну­ти і ви­кли­ка­ти син­дром «вив­че­ної без­по­рад­ності».

• Як­що ко­рот­ко, то це ко­ли ство­рюється дум­ка «що б ти не ро­бив — нічо­го не змінить­ся».

Але ви ж не політи­ки! Тож да­вай­те поч­не­мо з ба­зо­вих мо­ментів!
А са­ме з невер­баль­но­го впли­ву, який за­без­пе­чує довіру!

Ко­му ми довіряємо? Тим, хто схо­жий на нас!

То­му спритні політи­ки, підлі маніпу­ля­то­ри, добрі пси­хо­ло­ги та зви­чайні лю­ди роб­лять одне й те са­ме:
При­сто­со­ву­ють­ся до співроз­мов­ни­ка — щоб потім ним ке­ру­ва­ти.

У бла­го­род­них цілях — як нор­мальні лю­ди.

Ми­лий, ти та­кий силь­ний, у те­бе такі по­тужні ру­ки. 
Будь до­брий, ви­не­си сміття.

Або в підлих — як негідни­ки.

Я так те­бе ко­хаю, я піду від дру­жи­ни, я на тобі одру­жу­ся…
Знімай, швид­ше знімай тру­си­ки.

При­сто­су­ван­ня бу­ває різним, і ко­рис­но вміти при­сто­со­ву­ва­тись по-різно­му.

• Та впли­ва­ти в еко­логічних цілях!!!

І ко­рис­но зна­ти — щоб ро­зуміти, хто і що ро­бить, а от­же, ма­ти шанс не бу­ти об­ма­ну­тим.

P.S.: у мене в те­ле­грам-ка­налі є відео з ви­сту­па­ми Ка­ма­ли. 
Нор­маль­на во­на чи ні — по­нят­тя не маю, але во­на так ми­ло при­сто­со­ву­ва­лась до елек­то­ра­ту.