Потреба в прийнятті

Прий­нят­тя — це не про­сто сло­во, яке при­хо­дить на ро­зум ба­гатьом пси­хо­ло­гам і лю­дям, які роз­ви­ва­ють­ся в темі пси­хо­логії.

Прий­нят­тя — по­тре­ба лю­ди­ни!

• у різних лю­дей бу­ва­ють різні по­тре­би і прий­нят­тя — од­на з по­треб.

То­му що у лю­ди­ни є щось, що їй самій склад­но на­зва­ти інак­ше як НЕСТАЧА — во­на са­ма вва­жає це недоліком: ко­со­окість або горб, куль­гавість або шкірний ви­сип, куріння або запій, ди­ти­на або квар­ти­ра без ре­мон­ту, непунк­ту­альність або невміння не пе­ре­би­ва­ти, неуважність або незграбність… та інше.

У лю­ди­ни є якийсь недолік і лю­ди­на йо­го не міняє — то­му їй бу­де ком­форт­но з тим, хто здат­ний прий­ма­ти її з йо­го недоліком. Інак­ше ком­фор­ту не бу­де. Лю­дині, у якій є по­тре­ба в прий­нятті, зро­зуміла на­явність недоліку. Во­но неприємно. Як­що бу­де хтось, хто на цей недолік бу­де на­ти­ка­ти­ся і відчу­ва­ти неприємні емоції — то ця лю­ди­на бу­де хви­лю­ва­ти і ви­кли­ка­ти нега­тивні емоції. Сто­сунків ком­форт­них тут не бу­де.

Оче­вид­но, що лю­ди­на з по­тре­бою в прий­нятті не всім підійде для сто­сунків. То­му що ба­гатьох бу­де на­пру­жу­ва­ти недолік, який у лю­ди­ни є. На ве­ли­ких емоціях за­ко­ха­ності явні недоліки ча­сто непомітні. Од­нак, за­ко­ханість неми­ну­че прой­де. Ось тут і ви­яв­ляється, що ге­рой­ство бу­ло тимча­со­вим і бу­ло за ра­ху­нок ане­стезії за­ко­ха­ності. Без неї — ге­роїчно терпіти не ви­хо­дить, як­що немає мож­ли­вості прий­ма­ти. Як­що та­ка здатність є — тоді прий­ня­ти бу­де ком­форт­но. З та­кою лю­ди­ною, якій прий­ма­ти лег­ко, лю­ди­на з по­тре­бою в прий­нятті бу­де щас­ли­ва. Во­ни змо­жуть ужи­ти­ся без ге­роїчно­го пе­ре­бо­рен­ня бо­лю несумісності.

Ди­ви­ти­ся в косі очі, гла­ди­ти горб, відчу­ва­ти до­ти­ки до­лоні по­кри­тої при­ща­ми, нянь­чи­ти ди­ти­ну своєї по­ло­ви­ни і іншої лю­ди­ни, ню­ха­ти пе­ре­гар або дим си­га­ре­ти, спа­ти під хропіння вночі, терпіти встав­ляємі «п'ять копійок» з при­во­ду і без, вислу­хо­ву­ва­ти що­тиж­не­ву істе­ри­ку... та інше. Щось з цьо­го бу­де або нестерп­но, чи нор­маль­но.

Якось же лю­ди з по­тре­бою в прий­нятті опи­ня­ють­ся у сто­сун­ках? Опи­ня­ють­ся! Ба­га­торічне ге­рой­ство, яке по­ля­гає в то­му, що од­на лю­ди­на жи­ве з недоліка­ми іншої лю­ди­ни — тільки здається ге­рой­ством! Ве­ли­ка лю­бов, яка доз­во­ли­ла за­кри­ти очі на ТАКЕ — теж ли­ше здається ве­ли­кою лю­бов'ю! То­му що для тих, ко­му прий­ма­ти лег­ко — по­дви­гу немає. Він не відчу­вається, як по­двиг. Для них це як раз нор­маль­но. Для них це нор­маль­на лю­бов до іншої лю­ди­ни або навіть до своєї осо­би­стої дру­гої по­ло­винці. Клю­чо­ве тут: як­що лег­ко ко­мусь прий­ма­ти лю­ди­ну з ва­да­ми.

Се­ред лю­дей, які здатні прий­ма­ти інших лю­дей з ва­да­ми, мож­на виділи­ти ли­ше дві ка­те­горії:
1. Пси­хо­лог.
Мо­ва про те, що про­фесія пси­хо­ло­га зо­бов'язує ма­ти про­фесійну якість і во­но обов'яз­ко­во по­вин­но про­яв­ля­ти­ся на ро­боті. Оче­вид­но, що в пе­ре­важній більшості лю­ди­ну прий­ма­ти­муть тільки за гроші і на неве­ли­кий термін — то­му що за­зви­чай, кон­суль­тація пси­хо­ло­га три­ває го­ди­ну або близь­ко.
2. Ма­ма.
Не рідна ма­ма у кон­крет­ної лю­ди­ни, а ма­ма — як роль, яку ви­ко­нує лю­ди­на. Ма­ма мо­же бу­ти жінкою, а мо­же бу­ти чо­ловіком. Оскільки «чу­жих дітей не бу­ває», остільки лю­ди­ну з недоліком, як свою ди­ти­ну, прий­ма­ють.

• іноді про­фесія і роль об'єдну­ють­ся, але бу­ває і ні.

Чи мож­на роз­ви­ну­ти здатність прий­ма­ти лю­дей з їхніми недоліка­ми? Мож­на. Тільки шлях бу­де не швид­ким. То­му що бу­де ви­ма­га­ти на­леж­ної ро­бо­ти над со­бою (ро­бо­ти над своїми ста­на­ми, над своїми пе­ре­ко­нан­ня­ми і, мо­же бу­ти, над чи­мось ще) — потрібно бу­де чи­ма­ло інтер­венцій в свій «внутрішній світ».

Оскільки пси­хо­ло­ги ча­сто і самі над со­бою про­во­дять ро­бо­ту — то­му для них бу­ває побічним ефек­том зміна се­бе в пи­тан­нях прий­нят­тя. Бу­ває й інак­ше — то­му що не всі пси­хо­ло­ги зо­бов'язані цю те­му «про­пра­ц­ю­ва­ти». Ма­ми ана­логічно з неве­ли­ким уточ­нен­ням. У чо­ловіків-мам і жінок-мам про­ком­по­сто­ван мо­зок на те­му прий­нят­тя будь-яких дітей, але у жінок-мам ще й при­ро­да до­по­ма­га­ла — хімія і гор­мо­ни спри­я­ли по­си­лен­ню по­зи­тив­них емоцій.

Ре­шта лю­дей рідко на­ва­жу­ють­ся на зміну се­бе під лю­ди­ну. Особ­ли­во лю­ди у віці, ко­ли за­ко­ханість не та­ка силь­на, як в 15, 20 або навіть 25. То­му що ви­ни­кає пи­тан­ня «а навіщо се­бе міня­ти під ко­гось?» і до ньо­го до­дається «як­що є варіан­ти кра­ще і простіше».