Як же нам тренуватися — щоб пуп не розв’язався

Ви мог­ли десь чу­ти про по­в­ну сен­сор­ну де­при­вацію: ко­ли ор­га­ни чут­тя не от­ри­му­ють інфор­мацію — мо­зок ду­має, що жит­тя закінчи­ло­ся й бук­валь­но по­ми­рає.

Го­лов­на про­бле­ма будь-яко­го непря­мо­го впли­ву — це відсутність ре­зуль­та­ту од­ра­зу. У цьо­му сенсі ти щось ро­биш, а ре­зуль­тат бу­де потім. І то — як­що помітиш.

А без ре­зуль­та­ту — ти спілкуєшся з Все­світом у по­рож­не­чу, в кос­мос. І тобі не відповіда­ють. Ти го­во­риш звідси, а зміни бу­дуть десь там — у кра­що­му ви­пад­ку в іншій га­лак­тиці. Чо­го ти не помітиш. Який би дов­гий у те­бе не був пе­ри­скоп.

Ви­хо­дить: ро­биш-ро­биш, а ре­зуль­та­ту нема.

І як же тре­ну­ва­ти­ся у різно­го ро­ду впли­вах — щоб був роз­ви­ток, про­грес і ре­зуль­тат?

Як­що спроб кілька, і ре­зуль­та­ту не вид­но — то по­дальші спро­би про­до­в­жить ро­би­ти тільки впер­тий. Але знач­но частіше — за­кине. Бо «непомітно = немає».

Це як із вагітністю, ко­ли ще не бу­ло тех­но­логій:
Інтим був — і нічо­го.
За­трим­ка — ну, ма­ло що, трап­ля­ло­ся теж.
Живіт більший — ко­лись теж на­би­ра­ла.
Ну­дить — мо­же, щось не те з’їла.
І тільки потім уже зро­зуміло.

Ви­ходів є все ж два:
1. Сте­жи­ти за на­стан­ням ре­зуль­та­ту і фіксу­ва­ти факт.
2. Сте­жи­ти за тим, що ро­биш усе пра­виль­но в мо­менті, й не ду­ма­ти зай­во­го.

Дру­гий варіант гірший. То­му що не ли­ше ти впли­ваєш. Як пра­ви­ло, лю­ди­на спілкується не тільки з ва­ми. І ви­хо­дить: ти ро­бив пра­виль­но, а ре­зуль­тат збив хтось інший. Ре­зуль­та­ту нема. Тоді ро­би­ти щось немає сен­су! То­му най­простіше бра­ти­ся за неве­ликі зміни. Во­ни швид­ше про­яв­лять­ся і їх простіше поміти­ти.