НеПринцеса шукає Принца, а НеПринц — Принцесу

Нещо­дав­но я пи­сав про те, що жінкам нав'яза­ли ідею, що во­ни по­творні й огидні. Цьо­го ра­зу я до­дам: во­ни, на жаль, не нав­ча­ють­ся впли­ву. Пе­ре­важ­на більшість.

Чо­ловіки теж, але з чо­ловіка­ми простіше — чо­ловіки частіше раціональніші.

• Хо­ча раціональніші — не зна­чить ро­зумніші, але за­раз не про це.

І ось Інс­та­грам, Ютуб і зви­чайні пон­ти між жінка­ми — ком­по­сту­ють їм мізки «чо­ловік по­ви­нен за­без­пе­чу­ва­ти!».

Будь-яка лю­ди­на «по­вин­на» ли­ше у двох ви­пад­ках:
1. Ко­ли зо­бов'яза­лась до­го­во­ром.
2. Ко­ли хо­че щось, а без ча­сти­ни «по­ви­нен» не бу­де ре­зуль­та­ту (на­при­клад, щоб по­сма­жи­ти ку­ря­че яй­це — лю­ди­на по­вин­на взя­ти яй­це, ємність і за­без­пе­чи­ти жар тем­пе­ра­ту­ри).

А в усіх інших ви­пад­ках — ніхто ніко­му нічо­го не по­ви­нен!

Але жінкам цим за­би­ва­ють го­ло­ву.

• Як і хлоп­чи­кам — що жінка по­вин­на бу­ти гос­по­ди­нею на кухні, ко­роле­вою в го­стях, тілом фіто-няш­кою і секс-елітною кур­ти­зан­кою.

Ще раз: ніхто ніко­му нічо­го не по­ви­нен! По­вернімось до за­би­ван­ня мізків.

На що по­си­ла­ють­ся ті, хто ком­по­стує на те­му «по­ви­нен за­без­пе­чу­ва­ти»?

На ідею — мо­в­ляв, «чо­ловік — до­бу­вач… за­вжди так бу­ло».

Зго­ден, але жінка теж. На уро­ках історії мож­на бу­ло дізна­тись, на­при­клад, що чо­ловік бігав вби­ва­ти ма­мон­та, а жінка своїми ру­ка­ми зби­ра­ла яго­ди — теж до­бу­вач­ка.

А за­раз — у ча­си ген­дер­ної рівності, рівно­прав­ності жінок і всьо­го іншо­го, чо­го про­си­ли й до­би­ва­лись жінки — тим більше жінка до­бу­вач. І ось він, пе­ре­гин: усі пра­ва хо­че­мо — усі обов'яз­ки не хо­че­мо.

• Твої гроші = наші гроші, мої гроші = мої гроші. Хі-хі :)

Що бу­ло у ба­гатьох дітей за­га­лом і дівчат зо­кре­ма? Ну ж бо, зга­дай­те! Каз­ки! Що у нас у каз­ках най­частіше?

• Та й у муль­ти­ках…

Жи­ла во­на про­сто, скром­но або навіть бідно, а потім рап­том, звідки не візь­мись, з'яви­вся — принц… бла­кит­ної крові, на кра­си­во­му коні, з ве­ли­ким за́мком, при­слу­гою та іншою ат­ри­бу­ти­кою лак­шері-жит­тя.

І ма­ло не всім жінкам роз­повіда­ють цю каз­ку в ди­тинстві. І всі во­ни ро­с­туть, ба­жа­ю­чи бу­ти прин­це­сою, а от­же — їй потрібен принц!

• Каз­ка, де во­на бу­ла швач­ка, він — пе­кар, во­ни зустрілись, по­ко­ха­ли, ста­ли жи­ти-по­жи­ва­ти, на­ко­пи­чу­ва­ти й добра на­жи­ва­ти… Та­ких і ана­логічних ка­зок немає. Або во­ни настільки невідомі, що мож­на ска­за­ти — немає.

То­му з ди­тин­ства ро­сте ча­сти­на жінок із твер­дою дум­кою, що мож­на жи­ти якось, а потім тра­пить­ся принц, за­ко­хається, і далі бу­дуть незліченні ба­гат­ства. А в до­рос­ло­му житті ще й до­свід з інсти й інших соц­ме­реж.

• «Он жінка нічим не кра­ща за мене особ­ли­во, але то в Ду­баї, то ще десь, он ма­ши­на, он ха­ти­на, он те й се. А я що — гірша? З яко­го ди­ва? За­раз бігом у зал — ка­ча­ти ду­пу, дієтка, таб­ле­точ­ка, уколь­чик, стиль. Оп! Я йду та­ка вся… в Доль­че Габ­ба­на…»

Жінки див­лять­ся й ро­зуміють, що за­га­лом во­ни нічим не гірші — тре­ба ли­ше тюнінг, а для ньо­го — гроші.

• А для гро­шей — му­жик, а му­жи­ка нема, бо немає тюнінгу. Ось і на­сту­пи­ли на чер­гові граблі Мьобіуса.

8+ мільярдів лю­дей на планеті Зем­ля. Є мільяр­де­ри, є мільй­о­не­ри, є бізне­сме­ни, є підприємці… але на всіх жінок не ви­ста­чить са­ме принців.

Ну немає їх на всіх! Немає! Ма­те­ма­ти­ка, блін. Це я вже мов­чу, що ледь не ко­жен принц — не ідіот. Циф­ри раху­ва­ти вміє. Ро­зуміє, що мо­жуть жінки вда­ва­ти, що йо­го люб­лять, але підійшли не з сер­цем і мізка­ми, а з каль­ку­ля­то­ром і пла­ном вит­ра­ти­ти йо­го гроші на свої «хотілки», на які са­ма за­ро­би­ти не хо­че й не мо­же.

• Не хо­че зро­зуміти, що мож­на зай­ма­тись улюб­ле­ною спра­вою в кайф, ста­ти в ній профі, от­ри­ма­ти жадібних клієнтів, які потім ще й по­дя­ку­ють, що та­ка клас­на спеціалістка їм зро­би­ла та­ку ро­бо­ту, по­слу­гу, про­да­ла то­вар і так далі.

Що ж ро­би­ти? Як­що вже заміж/одру­жи­тись нев­терпіж — кра­ще вчи­ни­ти мудріше:
зро­зуміти, чим зай­ма­тись і за­роб­ля­ти хо­ча б на якісь свої «хотілки»;
зро­зуміти, як вла­што­вані сто­сун­ки, і бу­ду­ва­ти їх пра­виль­но з підхо­дя­щим чо­ловіком;
нав­чи­тись впли­ву (і за­хи­сту) — щоб впли­ва­ти й не підда­ва­тись то­му, що ллють у ма­си.

Тільки так бу­де пе­ред­ба­чу­ване, нор­мальне жит­тя.

Гроші де­я­ким чо­ловікам лег­ше за­роб­ля­ти, так, але це не бу­дуть усі гроші світу. Ре­альність по­ка­зує, що знач­но міцніше жи­вуть па­ри, де пра­ц­ю­ють оби­д­ва — це і стра­хов­ка, і за­гальне бла­го сім’ї, і ба­га­то іншо­го ко­рис­но­го.

P.S. А ось вам моя каз­ка-стьоб:

Жив-був зви­чай­ний син ко­ва­ля. Ку­вав мечі, со­ки­ри, ножі, ро­бив лу­ки й спи­си. До­рослішав, став мо­ло­дим чо­ловіком і по­чав шу­ка­ти собі дру­жи­ну. Ди­ви­вся тоск­но на доч­ку шев­ця, на доч­ку кон­ди­те­ра, на доч­ку фер­ме­ра, на до­чок інших ремісників.

Але од­но­го ра­зу проїжд­жа­ла ка­ре­та ко­роле­ви по­вз їхнє се­ло. З вікна ка­ре­ти ви­зир­ну­ла прин­це­са. По­ба­чи­ла си­на ко­ва­ля. І як за­би­лось її сер­це, як ста­ло теп­ло в жи­воті. Од­ра­зу ж на­ка­за­ла зу­пи­ни­ти ка­ре­ту, підійш­ла, по­го­во­ри­ла, дізна­лась йо­го ім’я — й поїха­ла.

Приїха­ла до­до­му, вла­шту­ва­ла бать­кові скан­дал, що він підсо­вує їй яки­хось синів сусідніх ко­ролівств. А во­ни — про­тивні й з ву­си­ка­ми. Будь-яка прин­це­са знає: ву­си­ки — це не про­пуск у тру­си­ки. Бать­ко по­ки­вав і дав їй шанс бу­ду­ва­ти сто­сун­ки по лю­бові.

Вла­шту­ва­ла прин­це­са бал і по­сла­ла вар­ту по си­на ко­ва­ля. Той приїхав у най­кра­що­му вбранні. По­ба­чив її. Во­на — йо­го. Що­ки по­чер­воніли, очі за­бли­ща­ли. Несміли­во він — про­стий хлоп­чи­на — підійшов до неї. По­тан­ц­ю­ва­ли, провів її до спальні. А далі — во­на йо­го не відпу­сти­ла. І став він прин­цом. Їздив уже на коні біло­му, німе­ць­ко­му, з клич­кою БеЕмВе. Жив у зам­ку, но­сив кра­си­вий сюр­тук італійсь­кий.

Уявіть, хлоп­цям отакі каз­ки поч­нуть роз­повіда­ти? А тут і в інсті фот­ки щас­ли­вих чо­ловіків, які знай­шли відповідну жінку, а там і ро­ли­ки в ютубі, муль­ти­ки, фільми.

Років через 20 поч­нуть хлопці вла­што­ву­ва­ти мітин­ги й хо­ди­ти з транс­па­ран­та­ми:

«Жінка по­вин­на за­без­пе­чу­ва­ти!»

«Хо­чеш прин­ца — будь прин­це­сою!»

«Не за­без­пе­чуєш — зна­чить, не мо­жеш, зна­чить, зли­дар­ка!»

«Не мо­жеш за­без­пе­чи­ти — бо ба­теч­ко твій без по­са­гу і ти про­сто­лю­дин­ка!»

І ось уже спітнілі від ка­торж­ної праці жінки ста­ра­ють­ся па­ха­ти й за­без­пе­чу­ва­ти. Або бать­кам мо­зок ви­но­си­ти: мо­в­ляв, де по­саг, Ле­бовскі? А бать­ки на жінок ки­ва­ти: з чим твою матір відда­ли, те й маємо. І ось доч­ка на матір кри­чить.

Сюр­ре­алізм. Та­кий са­мий, як і за­раз.